estell_greydaw | Entries tagged with українська література

Згадала сьогодні вірші Василя Стуса.
Не знаю, чому. Але ось якось згадалося - перш за все те, який біль, яка любов в них - до України.
Василь Стус був простим робітником, пролетарієм з Донецька - і справжньою людиною, якій совість не дозволяла мовчати. А в СРСР таких система дуже не любила, і мала для них "тепленьке" місце у таборах.
Там він врешті-решт і загинув у 1985 році.
Більше про нього можна прочитати хоча б і у Вікіпедії
З тюрми він зумів передати трохи віршів - а більшість того, що він там написав, загинула.
Ось два, які мене вразили найбільше. Не можу читати без сліз.

Уже Софія відструменіла,
відмерехтіла бузковим гроном.
Ти йшла до мене, але не встигла
за першим зойком, за першим громом.
Немов почвара в пекельнім колі,
довкола ж тіні, довкола кволі.
Благословляю твою сваволю,
дорого долі, дорого болю.
Сніги і стужа. Вітри й морози.
Гудки і крики. Чорні прокльони.
Собачий гавкіт. Крик паровоза.
І закмашини і заквагони.
Шпали і фари, пси і солдати,
рейки, і пруття, і загорода.
Впали і хода. Встали і хода.
В плечі штовхають нас автомати.
Квадратне серце — в квадратнім колі,
в смертнім каре ми падемо долі.
Благословляю твою сваволю,
дорого долі, дорого болю.
На всерозхресті люті і жаху,
на всепрозрінні смертного скрику
дай, Україно, гордого шляху,
дай, Україно, гордого лику!

***
На колимськім морозі калина
зацвітає рудими слізьми.
Неосяжна осонцена днина,
і собором дзвінким Україна
написалась на мурах тюрми.
Безгоміння, безлюддя довкола,
тільки сонце і простір, і сніг.
І котилося куль-покотьолом
моє серце в ведмежий барліг.
І зголілі модрини кричали,
тонко олень писався в імлі,
і зійшлися кінці і начала
на оцій чужинецькій землі.

Національне та мовне питання в Російській імперії наприкінці 19 століття Двійко уривків з листа І. С. Нечуй-Левицького (лист датовано 1876 роком)
Розповідь про дитинство і юність письменника, а конкретніше - про навчання.
Про школу:
"За лайку й за український язик карали нотаткою: то була плисковата дощечка з ремінцем, і його надівали на шию тому, хто сказав погане слово або говорив по-українській. Всередині вона була видовблена, і там лежав журнал, де записували, хто сказав яке українське слово і як було треба справляти по-великоруській. Записаного ждала кара"

Про духовну академію в Києві:
"Пробувши учителем в Богуславі, я видержав екзамен в Київську духовну академію. В академії тасують, не знаю навіщо, студентів з усіх губерній. Половина моїх товаришів були великороси, але було чимало сербів, були й болгари, молдавани, й греки, й грузини. Великороси здивували мене своєю грубістю й якоюсь грубою мужичою фаміліярністю. Між ними були дуже дикі натури, десь аж з-за Волги: вони говорили на кожного "ти", хоч бачили чоловіка вперше ввічу і ні з сього, ні з того гнули лайку по-московській просто тобі ввічу, наче компліменти говорили, аж чудно було слухати. Потім тільки вони трохи обтирались і цивілізувались. А тим часом на український язик, котрим звичайно говорять між собою семінаристи й академісти на Україні, вони поглядали згорда і сміялись з нас... Великоруські студенти дивились на все українське з антипатією примітивних людей; то були природні катковці, котрі не люблять інших людей, як "нехристів". Якраз тоді були напечатані в "Основі" "Две русские народности" Костомарова і підлили масла в огонь. Один рязанець, молодший од мене курсом, показував кулаки, почувши, що в Києві є українська народна й національна школа... Великоруські професори так само, як і студенти, не були ласкаві до українщини, а українці професори були офіціально і неофіціально зовсім мертві люди у всякому питанні, як і всякі професори на Україні"
(лист до О. Кониського)

Отаке було за "батюшки"-царя.
А нині?

Тут поступил заказ на курсак по эпистолярному наследию Шевченко, и я скачала из инета это самое наследие.
Читала целый день (уж очень много).
И меня зацепило, очень сильно зацепило. Читаешь - и видишь, как меняется человек, как идет развитие его личности, становление и изменение его взглядов. А главное - он живой. Не картонный в бумажных шароварах, как в школьном учебнике, не тоскливый сумрачный гений из биографических романов и не пафосный поэт-пророк, а настоящий, живой, любящий, страдающий, самый обыкновенный человек.
А сильнее всего меня зацепили его письма из ссылки. Тогда он писал всего к нескольким друзьям, и почти в каждом письме плакался о том, как тяжко жить с запретом "писать и рисовать". Как хочется хоть посмотреть на краски и карандаши... и просил прислать ему хоть немножко рисовальных принадлежностей, чтоб хоть смотреть на них иногда. Удивительно, как он с ума не сошел при этом... наверное, спасли его только экспедиции, куда его взяли в качестве рисовальщика. А иначе Шевченко так бы там, в казахских пустынях, и сгинул.
А что касается его творчества - мне кажется, что он все-таки прежде всего был художник, а не поэт. Поэта из него, по большому счету, сделало его окружение, вся эта интеллектуальная украинская элита, в которой он вращался.

http://unian.net/rus/news/news-312937.html
Депутаты Луганского и Николаевского областных советов требуют исключить из школьной программы и учебника «Українська література» для 8 класса произведение Евгения ДУДАРЯ «Красная Шапочка» как такое, которое противоречит общепринятым нормам морали.
Честно сказать, я бы тоже протестовала. Только не по той причине.
Просто это "творение" не имеет с литературой ничего общего.
В школьную программу, на мой скромный взгляд, должны входить произведения знаковые для нашей культуры и литературы, произведения хорошие и интересные, написанные людьми, умеющими это делать.
Несомненно, что среди современных украинских писателей есть люди, произведения которых заслуживают включения в школьный учебник литературы - причем произведения разных жанров, и сатиры в том числе.
А такое непотребство, как эта "Красная Шапочка" на новый лад, запросто может состряпать любой школьник. Мы сами так же сказочки переделывали, помнится мне.

Музыка: Ayreon - Forevermore

Вчера набрела на один подвальный магазинчик, и там среди книжного барахла увидела полку с украинской литературой.
Купила "Ясу" Мушкетика и "Первоміст" Загребельного.
Ммням.
Наслаждаюсь.

( Микола Трублаїни - український мандрівник і дитячий письменник )
Я в детстве зачитывалась его книгами. Интересно, переводили ли их на русский язык?

Музыка: Ayreon - Day Five-Voices

А потому, что по-настоящему нужно иметь возможность свободно пользоваться в пределах государства своим национальным языком, если этот язык - очень большой части населения, в некоторых регионах доминирующий в живом общении. Но при этом знать государственный язык и свободно владеть им.
А у нас не наблюдается ни того, ни другого.
Мне иногда кажется, что билингвы вымирают как вид - нынешняя молодежь, чья младшая школа пришлась на начало 90-х, не знает толком никакого языка. По-русски они говорят дома, в школе их учат по-украински, но в итоге почему-то получается, что они не знают ни русского, ни украинского, на обоих пишут с жутчайшими ошибками. На русском пишут с ошибками потому, что их никто ему не учил, а на украинском - потому, что они на нем не хотят говорить и читать. А почему не хотят? А потому, что принудиловка еще никому на пользу не пошла.
Это - дело сугубо добровольное.
А по уму - надо вкладывать деньги в образование, в воспитательную работу с детьми, организацию их досуга, культуру, литературу... почему предпочитают читать русскую литературу? потому что украинской нет вообще.
Не издается. Так о каком развитии нации может в такой ситуации идти речь?

Треба написати хоча б невелике дослідницьке есе щодо зв'язків і паралелей між творчістю Лесі Українки та Роберта Льюїса Стівенсона. Їй-бо, там є про що писати!!!
Мабуть, у процесі написання цього замовлення я таки напишу щось таке... вистачило б часу на саме замовлення, але думку треба хапати, поки вона блищить...

ЖАННА

В моїх очах колишуться дерева
І очерет у плавнях не зачах,
І білокрила чайка, горда мева,
На води падає в моїх очах;

І жовтоносих мавок володіння
Колоссям шарудить у борозні;
І постає на обрії видіння —
У срібних латах лицар на коні.

Одвіку тут цього не знали дива —
Отож чудуються старі й малі:
Той кінний лицар —
синьоока діва,
Що рушила по небу й по землі.

Ти хто — Іванна, чи, можливо, Жанна?
Хто батько? Хто єдинокровний брат?
Прийшла сюди з чужого Орлеана
Чи народилася біля Карпат?..

Нависла райдуга, мов перевесло,
Ознакою вселюдського добра —
То Орлеанська месниця воскресла
І рушила на береги Дніпра.

І ясно Жанні, зрозуміло Жанні,
Що запалає навіть в ріках дно;
Що там, у небі — на ментальнім плані —
Блавати з житом схрещені давно.

( Русский подстрочник. Переводить стихи я не умею, увы... )

НА ХРЕСТІ
А цвяхи ковані були,
А хрест нетесаний і грубий.
А від побоїв і хули
Померкли очі, всохлі губи.

Так, це Йому, хто в небі мав
Даровану від Батька зірку,
На списі воїн подавав
Оцетом змочену ганчірку.

А Він, катам наперекір,
Зневаживши вмирання власне,
Очима серця серед зір
Шукав обличчя непогасне.

Вогонь — не обриси лиця.
І тільки Він у сяйві тому
Умів розгледіти Отця
І розпізнати поклик дому.

Він пригадав, як Батько-Бог
Нові світи творив усюди
І як вітали їх обох
У тих світах щасливі люди.

Ось Батько показав Йому
Планету, де пливли тумани.
У вулканічному диму
Стрясали землю океани.

А там, де репалась земля,
Де сіра скеля нависала,
Своє смагляве немовля
Матуся юна колисала.

Зігрій їх, сонце, освіти,
Їм більше нічого жадати...
Та Батько мовив:— Сину, ти
За них повинен постраждати.

Бо слід навчить оце дитя
Шукати правди — не облуди.
Страждання — то мотор життя:
Без нього зледачіють люди.

Як прийде це — по тій біді
Все оберну в метеорити.
Нехай летять...
Але ж тоді
Навіщо світ оцей творити?

( русский перевод )

Сидя в библиотеке и просматривая тьму-тьмущую журналов, в одном из них рядом с нужной мне статьей (журнал литературно-художественный) вижу начало какого-то романа на украинском языке. Читаю аннотацию и радуюсь - роман, оказывается, историко-приключенческий о казаках.
Начинаю читать и что-то не въезжаю.
Какая-то порнуха. Весьма подробно описываются с первой же страницы потрахушки главгера (о котором не понятно совершенно ничего - ни как его зовут, ни сколько ему лет, ни кто он такой вообще) с какой-то негритянкой, как выясняется почти сразу же - с одной грудью (вторая отрезана). Больше того, далее из текста следует, что у главгера тоже аналогичное увечье - у него нет одного... яйца.
Описание потрахушек занимает четыре страницы немаленького формата (чуть меньше А4). Потом резко меняется, судя по всему, время и место, и главгер бредет по пустыне. И что бы вы думали, занимает его мысли?
Правильно угадали - потрахушки.
Вопрос: а где же обещанные приключения и запорожские казаки?
С разочарованием и досадой я закрыла журнал и отложила в сторону, в стопку проработанной литературы.
И задумалась. Ведь это далеко не первый современный роман на украинском языке, в котором порнографические сцены превалируют над сюжетом. Неужели авторы думают, что к украиноязычной литературе читателя можно привлечь только порнухой? Другого объяснения я придумать не могу.

слова устаревшие, слова диалектные и просто прикольные
(к диалектным и устаревшим даны указания только в том случае, если они были в словарях. Увы, в новых словарях подаются как общеупотребительные такие словечки, что и не знаешь, то ли плакать, то ли смеяться...)
Диалектные - синим
устаревшие - красным

Буфет (буфет) - креденець
в'язниця (тюрьма) - буцегарня
маятник - вагадло
вантажівка (грузовик) - ваговоз
Удельный вес - питома вага
кастрований баран (баран-кастрат) - валах
валет (валет) - нижник, хлопан
пенька - прядиво
ополоник (половник) - вареха, варишка
божевільний (псих) - варіят
підвіконня (подоконник) - варцаб
камин (камин) - ватран (от "ватра" - костер)
огонь - ватра
віяло (веер) - вахляр
швейцар - портьєр
велосипед - біцикль, ровер
вертикальний - сторчовий
вертоліт (вертолет) - гвинтокрил
кажан (летучая мышь) - вертунець
весло - гребло
взаємодія (взаимодействие) - співдія
шахтар (шахтер) - рубач
спосіб (способ) - ярміс
скеля - щовба
захищати - щитити
ощадна каса - щадниця
мистецтво - штука
шприц - штрикавка
скандал - шокінг
горілка - шнапс
ескіз (эскиз) - шкіц
образа (обида, оскорбление) - шваба
собака - цюця
етап (отправка арестантов по этапу) - цюпас
тюрма (тюрьма) - цюпа
вигнанець (изгнанник)- вивоганець
вигін (выгон, пастбище) - пастівник
архів - сховище
аскет - покутник
асфальт - земна смола
ательє - робітня, малярня
атлет - дужак
афіша - оповістка
ахінея - бридня
пелікан - баба-птиця
багрянець - шарлат
дядько (дядя) - бадіка
акробат - балансер
вигнання (изгнание) - баніція
вигнанець (изгнанник) - баніт
око (глаз) - банька
речі (вещи, домашний скарб) - бебехи, подушки
безволосий (лысый) - гирявий
боягуз (трус) - бездух
пилосос (пылесос) - порохотяг, пилосмок
сирота - безматень
дике місце (дикое место, глушь) - безслихи

аналіз - розклад, розбір, розслід
неук, неграмотний (неуч, неграмотный) - анальфабет
ангідрид - безводник
анемія - блідниця
анкета - питальний лист
апельсин - помаранча
апогей - вершок
арап - мурин
арена - бойовище
ар'єргард - позаднє військо
арія - співанка
арсенал - збройниця
артилерист - гармаш
безсоння (бессоница) - нічниця
безсоромник (бесстыдник) - безличник
барліг (логово зверя, берлога) - вовківня
стрічка (лента) - бинда
смуга (полоса) - бинда
бинт - повивач
вівця-ярка (ярка, молодая овца) - бирка
корова - биця
загін для корів (коровник) - бичня
полюс - бігун
понос -бігунка
бідність (бедность) - мізерія
битва - січа, змаг
бійниця (бойница) - стрільниця
бійка (драка) - чубанина, наминачка
білило (белила) - бляншівка
білка (белка) - вевірка
бірюза - піруза
жебрак (нищий) - блиндар
блискавка (молния) - моргавка
світляк (светлячок) - блищак
богатир (богатырь) - потужник
браслет - бранзолета
брезент - таша
віз (воз) - брика
брила (большой камень, скала) - грудомаха
дріжджі (дрожжи) - бродило
броненосець - панцерник
чернетка (черновик) - брульйон
бублик - обарінок
самець з одним яйцем - гилун
бугай (бык) - стадник
буксир - тяг
сінник (сеновал) - підря
спостерігач ( наблюдатель) - обсерватор
плаття (платье) - одягало
ширма- параван
рушниця (ружье) - булдимка
булка - франзоля (французская, наверное)
бульдог - британ
бур - свердлило, штир
бурильник (бурилщик) - вертільщик
буран - шквиря