Времена меняются...?
May. 15th, 2010 10:13 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
Національне та мовне питання в Російській імперії наприкінці 19 століття Двійко уривків з листа І. С. Нечуй-Левицького (лист датовано 1876 роком)
Розповідь про дитинство і юність письменника, а конкретніше - про навчання.
Про школу:
"За лайку й за український язик карали нотаткою: то була плисковата дощечка з ремінцем, і його надівали на шию тому, хто сказав погане слово або говорив по-українській. Всередині вона була видовблена, і там лежав журнал, де записували, хто сказав яке українське слово і як було треба справляти по-великоруській. Записаного ждала кара"
Про духовну академію в Києві:
"Пробувши учителем в Богуславі, я видержав екзамен в Київську духовну академію. В академії тасують, не знаю навіщо, студентів з усіх губерній. Половина моїх товаришів були великороси, але було чимало сербів, були й болгари, молдавани, й греки, й грузини. Великороси здивували мене своєю грубістю й якоюсь грубою мужичою фаміліярністю. Між ними були дуже дикі натури, десь аж з-за Волги: вони говорили на кожного "ти", хоч бачили чоловіка вперше ввічу і ні з сього, ні з того гнули лайку по-московській просто тобі ввічу, наче компліменти говорили, аж чудно було слухати. Потім тільки вони трохи обтирались і цивілізувались. А тим часом на український язик, котрим звичайно говорять між собою семінаристи й академісти на Україні, вони поглядали згорда і сміялись з нас... Великоруські студенти дивились на все українське з антипатією примітивних людей; то були природні катковці, котрі не люблять інших людей, як "нехристів". Якраз тоді були напечатані в "Основі" "Две русские народности" Костомарова і підлили масла в огонь. Один рязанець, молодший од мене курсом, показував кулаки, почувши, що в Києві є українська народна й національна школа... Великоруські професори так само, як і студенти, не були ласкаві до українщини, а українці професори були офіціально і неофіціально зовсім мертві люди у всякому питанні, як і всякі професори на Україні"
(лист до О. Кониського)
Отаке було за "батюшки"-царя.
А нині?
Розповідь про дитинство і юність письменника, а конкретніше - про навчання.
Про школу:
"За лайку й за український язик карали нотаткою: то була плисковата дощечка з ремінцем, і його надівали на шию тому, хто сказав погане слово або говорив по-українській. Всередині вона була видовблена, і там лежав журнал, де записували, хто сказав яке українське слово і як було треба справляти по-великоруській. Записаного ждала кара"
Про духовну академію в Києві:
"Пробувши учителем в Богуславі, я видержав екзамен в Київську духовну академію. В академії тасують, не знаю навіщо, студентів з усіх губерній. Половина моїх товаришів були великороси, але було чимало сербів, були й болгари, молдавани, й греки, й грузини. Великороси здивували мене своєю грубістю й якоюсь грубою мужичою фаміліярністю. Між ними були дуже дикі натури, десь аж з-за Волги: вони говорили на кожного "ти", хоч бачили чоловіка вперше ввічу і ні з сього, ні з того гнули лайку по-московській просто тобі ввічу, наче компліменти говорили, аж чудно було слухати. Потім тільки вони трохи обтирались і цивілізувались. А тим часом на український язик, котрим звичайно говорять між собою семінаристи й академісти на Україні, вони поглядали згорда і сміялись з нас... Великоруські студенти дивились на все українське з антипатією примітивних людей; то були природні катковці, котрі не люблять інших людей, як "нехристів". Якраз тоді були напечатані в "Основі" "Две русские народности" Костомарова і підлили масла в огонь. Один рязанець, молодший од мене курсом, показував кулаки, почувши, що в Києві є українська народна й національна школа... Великоруські професори так само, як і студенти, не були ласкаві до українщини, а українці професори були офіціально і неофіціально зовсім мертві люди у всякому питанні, як і всякі професори на Україні"
(лист до О. Кониського)
Отаке було за "батюшки"-царя.
А нині?